Версія для друку

Написати листа

Село В’язівок розташоване в 20 км. на північний захід від районного центру та вузлової залізничної станції Павлоград.
Сільська Рада об’єднує два села: село В’язівок та село Веселе.
Перша письмова згадка про це поселення датується 1734 роком, після утворення Нової Січі та утворення у міжріччі Самари та Вовчі Самарської Паланки.
Часом заснування села В’язівок дослідники – краєзнавці вважають 1775 рік. Після того, як Катерина ІІ розігнала Запорізьку Січ козаки почали вести кочівний спосіб життя. Вони кочували по всіх степах Присамар’я. Про це згадується в книзі Феодосія Макаревського «Матеріали для історико – статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого XVIII столілля»
«Въ сентябре 1775 года, по обозреніи всех степей и маетностей бритайскихъ и самарськихъ, Азовскій губернаторъ Чертковъ изъявилъ желаніе основать здесь, в этой местности, государственную слободу Вязовокъ.
Согласно сему, губернская Канцелярія немедленно сделала настоящія распоряженія; межевая экспедиція указала и отвела для слободы землю; а вахмистръ Василий Мураевъ самъ вызвался быть ОСАДЧИМЪ слободы Вязовка, населителемъ, колонизаторомъ и организаторомъ ея. Для успеха въ этомъ деле, получивъ отъ лейбъ – компаніи священника о. Кирила Тарловскаго благословеніе и денежную помощь, осадчій Мураевъ поручилъ Михайлу Белостоцкому, в указанныхъ и намеченныхъ местахъ, строить в слободе землянки и хаты – мазанки, а самъ отправился во все стороны, - въ места дозводенныя стачивать народъ семейный, приглашать его на оседлую жизнь въ новую государственную слободу Вязовокъ. Богатыя, роскошныя и плодородныя степи Самарскія вполне отвечали стремленію народному, и весною 1776 года, явилось въ слободе Вязовокъ значительное количество насельниковъ, - людей семейныхъ и оседлыхъ, изъ народа вольнаго и свободнаго; осадчій Мураевъ назначенъ уже былъ смотрителемъ слободы Вязовка, а житель Вязовка Петръ Радченко выбранъ былъ атаманомъ общества.
В слободе Вязовокъ поселено уже муж. 367, жен 283, обоего пола 650 душъ; …»
Стосовно назви:
Існує декілька версій про виникнення назви села В’язівок.
Перша версія говорить про те, що колись козаки їхали на Слобожанщину і біля невеличкої річки, яка текла згори і впадала в річку Самару, зав’язли. Так вони і назвали ту річку В’язівок, а згодом і поселення, яке виникло поблизу річки.
Друга версія говорить про те, що в цій місцевості переважно росли дерева в’язи, тому і назва села походить від назви дерева.
Існує і третя версія про виникнення назви села. Вона говорить про те, що села із назвою В’язівок існували набагато раніше на Черкащині та на Полтавщині. Карпо Микитович Гулак вів дослідницьку роботу, мав спілкування із жителями села В’язівок на Черкащині і прийшов до висновку, що багато однакових прізвищ мають жителі обох сіл, велика схожість в побуті. Основним доказом є те, що у В’язівку на Черкащині в’язали кошолки на станках і точно на таких станках в’язали кошолки і у нашому селі, коли в інших селах їх в’язали вручну. Тому ми не можемо відкидати ту версію, що люди із села В’язівок, що на Черкащині тікаючи від кріпацтва селилися на вільних землях поблизу Самарської паланки, звільняючись від кріпацтва та отримуючи захист від козацького війська, яке охороняло свої території.

До революції в селі було Волоське управління до якого входили села: Водяне, В’язівок, Кочережки, Призове, Нижнянка, Кабаки, Талапуги(Веселе), в перші роки після революції Ханделеївка.
Крім волосної управи в селі була і сільська управа, яка керувала тільки селом. Обидві управи знаходилися в сучасному будинку сільської ради.
На території села знаходилися і землі поміщиків Колмачевського (на заході села),а з півдня – пана Вантеля. Був паровий млин і олійниця, 50 вітряків.
В 1926-1928 роках проходило масове розселення селян.В’язівчани селилися в Новов’язівському хуторі, а ще в Орлівському, Шевелівському, Преображенки, Федорівки, Іванівки.
В 1928році,початку 1929 року брати Сосни (їх було чотири брата), разом з Абрамовим Сергієм Сергійовичем купили американський трактор „Фордзон” і обробляли ним свої землі. На базі їх господарства було створено ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі).До цього товариства вступили селяни добровільно, сплачували пай. Його назвали «Червоний партизан», головою якого обрали Сосну Івана Васильовича.
В 1929 році на базі ТСОЗу були створені три колгоспи:
- „Перебудова” - голова колгоспу Муленко Данило Федорович, але він відмовився і керував колгоспом Талалай Давид Григорович
- „Запорожець” - першим головою був Пластун Ілля
-„Добробут” –першим головою був Батута Гнат Микитович.
Секретарем партійної організації був директор школи Кутовий Семен Павлович, головами сільської ради були: Бондаренко Гліб Павлович, Остапенко Олександр, Гречка Григорій Пилипович.
В 1931 році (взимку) головою сільської Ради був Гречка Стефан Полікарпович, секретарем партійної організації був Шалапуда, який запропонував створити один колгосп „ 518-1040”( в п’ятирічному плані було завдання: створити 1040 машино - тракторних станцій (МТС) і побудувати 518 фабрик).
В селі в 1932 році 35-40% земля не сіялась, а в 1933 році 60-65 %.Багато селян залишили село, а з тих, що залишилися, більше двох тисяч померли з голоду.
Весною 1933 року колгосп знову поділили на 3 колгоспи й перейменували:
- „ Комунарка України” – головою колгоспу був Земляний Афанасій.
- „За другу п’ятирічку” – головою колгоспу був Кісіль Герасим Степанович
- колгосп імені Хатаєвича( пізніше ім. Леніна) – головами колгоспу були Кучер Іван Лукич, Андреєв Юхим.

Мирну працю і спокій людей порушила страшна звістка: 22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. Вся країна піднялася на боротьбу з ворогом. 568 чоловіків – односельців пішли на захист Вітчизни.
11 жовтня 1941 року німці окупували Павлоградський район., в тому числі і В’язівок.
Важливою подією було павлоградське повстання, підтримане військами Південно-Західного фронту в ході Ворошиловградської операції, 17 лютого 1943 року, силами 35-ї гвардійської стрілкової дивізії ( перша гвардійська армія) під командуванням генерал-майора Кулагіна Івана Яковича, і 4-го гвардійського стрілкового корпусу під командуванням Гашена Миколи Олександровича. У визволенні м. Павлограда брали участь також місцеві жителі.
П’ять днів - місто Павлоград і наше село були звільнені від фашистів.
23-24 лютого німці почали наступ на село. Розпочалися жорстокі бої. В цих боях загинуло 1028 бійців Радянської Армії.
З березня по травень 1943 року з села В’язівок було вивезено 126 юнаків та дівчат (1921 - 1927 років народження), до Німеччини на каторжні роботи на заводи і фабрики на господаря, до концтаборів.
І ось прийшов довгожданий день визволення – 18 вересня 1943 року. Фашисти, відступаючи, знищували все. Село було повністю спалене. Із 1023 дворів залишилося 75 хат з боку Кочережок.
568 В’язівчан пішли на фронт захищати Вітчизну, загинуло 404; повернулося в рідну домівку135, з них 32 – інвалідами.
В 1945 році колгоспи встановили як були до війни: «Комунарка України», «За ІІ п’ятирічку», «Імені Леніна»
В 1951 році колгоспи об’єдналися в один «Імені Леніна».
В 1957 році колгосп ім.. Леніна перейменовано на «Імені Ульянова», який існував до 1995 року.
На території села «В’язівок» в 1995 році колгосп ім. Ульянова, голова колгоспу Колос Олександр Іванович, переформовано на КСП «В’язівок» /колективне сільськогосподарське підприємство/ і він же став його директором.
В 1996 році розпочалося розпаювання землі між колгоспниками і в 1997 році видали сертифікати на право на земельну частку / ПАЙ/.
На базі КСП В’язывок у 2000р. власники земельних паъв об’єдналися у такі господарства: ТОВ «Агрофірма В’язівок», СФГ «Аско», СФГ «Самара»,
СФГ «Еліта»
Історичні пам’ятники:
Меморіальний пам’ятник загиблим односельцям в роки другої світової війни, побудований в 1985 році.
Пам’ятники архітектури XX століття: Свято – Миколаївський храм, лікарняна амбулаторія села В’язівок., побудовані в1913 році.
Видатні особистості:
Петрига Марія Іванівна (17.04.1924р – 28.11.2005р.) – Директор В’язівоцької ЗОСШ з 1966 по 1982 рік,
З 1957-2002 р. постійно обиралася депутатом В’явоцької сільської ради, член КПРС з 1960 року.
З 1965 року – депутатом районної ради, керувала культурно-освітньою комісією райради.
З 1967 по1979 рік – кандидат районного комітету партії та член обласного комітету партії.
Нагороджена: орденом „Знак Пошани”(1966), орденом Трудового Червоного Прапора (1976), медаллю „За доблесный труд в годы Великой Отечественной войны”(1946), нагрудним значком „Отличник народного образования УССР” (1965), ювілейною медаллю Леніна на відзнаку 100 річчя з дня народження В.І. Леніна (1970), медаллю „30 років ордена Леніна Всесоюзне Товариство Знання”(1977), медаллю „Ветеран Труда”(1980), ювілейними медалями та грамотами. Відмінник народної освіти України, директор народного історико – краєзнавчого музею с. В’язівок, Легенда району.
Гулак Карпо Микитович – письменник, народився 12 жовтня 1920 року в с. В’язівок Павлоградського району, в сім’ї селянина. Закінчив Новомосковську медшколу, Слов’янський вчительський та Запорізький педінститут. 50 років працював вчителем, директором дитячого будинку та середньої школи у Дніпропетровській області. Відмінник народної освіти України. Автор поетичної збірки «Ялтинські вечори», «Дикі груші», «Відлуння лихоліть», «Кров і сльози», «Дикуни», «Голод», «Тече річка невеличка» Майже у всіх своїх творах Карпо Микитович розповідає про своє рідне село В’язівок, про його історичне минуле.
Версія для друку Написати листа