 Версія для друку
 Написати листа
Обговорення положень
Угоди про створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом
1. Форми торговельно-економічних відносин (інтеграції) третіх країн з ЄС
Співробітництво в режимі вільної торгівлі
На сьогоднішній день Європейський Союз не лише є найбільш розвинутим інтеграційним економічним угрупованням, а й практикує найбільш поглиблені форми економічної співпраці (інтеграції) з третіми країнами і, в першу чергу, з країнами-сусідами. Серед таких форм можна виділити преференційну та вільну торгівлю, митний союз і єдиний ринок. Найбільш поширеною є економічне співробітництво в режимі преференційної та вільної торгівлі.
Преференційна торгівля являє собою торговельні відносини за взаємно чи односторонньо зниженими митними тарифами на певні категорії товарів. Таку в режимі вільної торгівлі значно менш розвинуте, ніж преференційна торгівля. Хоча першу часто трактують форму економічної співпраці ЄС практикує майже з усіма країнами світу. Найбільшого розвитку преференційна торгівля набула в рамках Загальної системи преференцій ЄС.
Економічне співробітництво ЄС з третіми країнами як різновид останньої. Вільна торгівля передбачає скасування митних тарифів та кількісних обмежень у взаємній торгівлі певним колом товарів, що фіксується у відповідних угодах. При цьому кожна з країн-учасниць угоди зберігає повний суверенітет у торговельній політиці щодо третіх країн.
Найдавнішим досвідом окремих країн-членів Співтовариства у формуванні зони вільної торгівлі (і першим прикладом в історії світової економіки) стала їх участь у Європейській асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), заснованій у 1960 р. Вже тоді ці країни могли відчути переваги та зручності від лібералізації взаємної торгівлі, встановлення спільних принципів та правил торговельних відносин. З 1970-х років між ЄС (ЄЕС) і країнами ЄАВТ існували угоди про вільну торгівлю, які були замінені угодами про вступ останніх до Співтовариства або, починаючи з 1994 р., Угодою про Європейський економічний простір (ЄЕП).
Угоди про вільну торгівлю, що підписуються Співтовариством, у різній мірі стосуються промислових і сільськогосподарських товарів. У додатках до таких угод промислові товари групуються у підгрупи, стосовно яких встановлюються різні графіки скасування митно-тарифних, кількісних та еквівалентних їм обмежень для торгівлі цими товарами. Сільськогосподарські товари подаються, як правило, в окремих додатках і також можуть поділятись у підгрупи. Наприклад, на оброблені, необроблені товари, рибна продукція тощо. Але умови вільної торгівлі поширюються на досить обмежену кількість сільськогосподарських товарів, у порівнянні з промисловими товарами, які охоплюються майже повністю.
Впровадження угод про вільну торгівлю безпосередньо у життя відбувається шляхом покладення контролю за виконанням і дотриманням положень угоди на відповідні державні виконавчі органи, які, в свою чергу, приймають забезпечувальні нормативно-правові акти, спрямовані митним та іншим відповідним структурам.
Також угоди про вільну торгівлю передбачають створення двосторонніх рад чи комітетів, які наділяються правом приймати спільні рішення щодо забезпечення переходу до режиму вільної торгівлі, які є обов’язковими для виконання обома сторонами. Склад таких рад і порядок прийняття ними рішень визначається угодами. Наприклад, для реалізації зони вільної торгівлі ЄС – Мексика відповідною угодою була створена Спільна рада ЄС – Мексика, яка проводить періодичні зустрічі на рівні профільних міністрів Ради Міністрів ЄС і Мексики та представників Європейської Комісії і приймає рішення, які носять обов’язковий для виконання відповідними органами обох сторін характер.
Європейський Союз практикує підписання як симетричних, так і асиметричних угод про вільну торгівлю. У першому випадку обидві сторони усувають митні, кількісні та інші еквівалентні їх торговельні обмеження одночасно чи за подібними часовими графіками. У другому випадку одна зі сторін робить це суттєво раніше або у меншій мірі.
Більшість угод між Співтовариством і третіми країнами, що передбачають формування зони вільної торгівлі, можна віднести до асиметричних, оскільки ЄС раніше відкриває доступ на свій ринок, ніж інша сторона. Прикладом можуть слугувати угоди з Балканськими країнами, країнами MAGHREB, MASHREK, Латинської Америки. У більшості випадків ЄС скасовує митні та кількісні обмеження на імпорт товарів, визначених угодою, що передбачає формування зони вільної торгівлі з певною країною, одразу після набуття цією угодою чинності.
Зокрема на асиметричній основі відбувалось формування зон вільної торгівлі ЄС з Мексикою: зі сторони Співтовариства повне усунення обмежень для імпорту мексиканських промислових товарів відбулось до 2003 р., а зі сторони Мексики – до 2007 р. Цікаво, що формування зони вільної торгівлі ЄС – Мексика відбувалось в значно ширшому контексті, зокрема в рамках Угоди про економічне партнерство, політичну координацію і співробітництво, яка передбачала, окрім створення зони вільної торгівлі, суттєву лібералізацію торгівлі послугами, сільськогосподарською та рибною продукцією, співпрацю у сфері правил походження товарів, технічних норм, державних закупівель тощо. Втім, практика підписання угод значно ширшого контексту (формуванню зони вільної торгівлі у них присвячені лише окремі глави) є найбільш поширеною. З діючих угод Співтовариства лише одна (зі Швейцарією) присвячена виключно питанню формування зони вільної торгівлі.
Прикладом симетричної угоди про зону вільної торгівлі є Угода про асоціацію з Ізраїлем, підписана восени 1995 р. (набула чинності 1 червня 2000 р.). Відповідно до укладених Співтовариством двосторонніх угод передбачається створення зон вільної торгівлі між ЄС і Албанією, Македонією, Хорватією, Південноафриканською республікою (ПАР), Чилі, MAGHREB, MASHREK. З останніми двома групами країн заплановано створення Євросередземноморської зони вільної торгівлі. Двосторонні угоди про асоціацію, підписані з державами MAGHREB та MASHREK передбачають поступовий перехід до режиму вільної торгівлі промисловими товарами і суттєву лібералізацію у торгівлі сільськогосподарською продукцією згідно з передбаченими цими угодами графіками.
У 2002 р. Співтовариство підписало угоду про асоціацію з Чилі, яка передбачає створення зони вільної торгівлі протягом перехідного періоду. Угода набула чинності 1 березня 2005 р. З ПАР у 2000 р. було укладено Угоду про торгівлю, співробітництво і розвиток, відповідно до якої протягом 12 років ЄС та ПАР переведуть взаємну торгівлю у вільний режим.
Починаючи з кінця 1990-х років, ЄС веде переговори з Західнобалканськими країнами (Албанія, Боснія і Герцеговина, колишня Югославська Республіка Македонія, Сербія, Чорногорія і Хорватія) про укладення угод про стабілізацію і асоціацію. Такі угоди підписані з Албанією, Македонією, Хорватією, Боснією і Герцеговиною та Чорногорією. Для Македонії і Хорватії вони набули чинності (відповідно у 2004 р. і 2005 р.). До моменту ратифікації базової угоди з Албанією діє тимчасова угода, яка увібрала основні положення першої, зокрема що стосуються торгово-економічної співпраці. Усі зазначені угоди передбачають асиметричне формування зон вільної торгівлі між сторонами протягом тривалих (до 10 років у випадку з Македонією) періодів та набуття цими країнами членства у ЄС у майбутньому.
Як приклад розглянемо дещо детальніше угоду, що передбачає створення зони вільної торгівлі між ЄС та Єгиптом. Ця угода була підписана 25 червня 2001 р. і отримала назву "Євросередземноморська угода про заснування асоціації між Європейським співтовариством і його державами-членами та Арабською республікою Єгипет" (далі у цьому прикладі – Угода). Вона набула чинності 1 червня 2004 р. Угода є досить широкою за змістом, а положення про впровадження режиму вільної торгівлі між двома сторонами є предметом лише однієї її глави (глава ІІ). Інші сфери, охоплені Угодою включають: політичний діалог, право засновницької діяльності та надання послуг, рух капіталу та інші економічні справи, економічна співпраця, діалог і співпраця з соціальних питань, фінансова співпраця, інституційні, загальні і підсумкові положення. Їм присвячені відповідні глави Угоди.
Угода викладена на 355 сторінках, проте сам текст глав і статей Угоди становить лише 63 сторінки (92 статті). Решту обсягу документу складають 8 спільних декларацій, 4 декларації Співтовариства, обмін погоджувальними листами, 6 додатків і 5 протоколів.
У ст. 6 Угоди зазначається, що Співтовариство і Єгипет поетапно формують зону вільної торгівлі протягом перехідного періоду, що не повинен перевищувати 12 років від дати набуття Угодою чинності. Режим вільної торгівлі формується у відповідності з положеннями ГАТТ-1994 та іншими багатосторонніми угодами СОТ щодо торгівлі товарами.
Імпорт промислових товарів до ЄС з Єгипту повинен відбуватись без будь-яких митних чи еквівалентних їм зборів, а також без будь-яких кількісних чи еквівалентних їм обмежень з моменту набуття Угодою чинності. Митні чи еквівалентні їм збори з імпорту ЄС до Єгипту промислової продукції, переліченої у додатках 2, 3, 4 та 5, повинні бути поетапно скасовані відповідно до зазначених у ст. 9 Угоди графіків. Наприклад, на товари, перелічені у додатку 2 Угоди, митні збори скасовуються за таким графіком:
– на момент набуття чинності Угоди усі збори скорочуються на 25%;
– через один рік після набуття чинності Угоди збори скорочуються на 50%;
– через два роки з часу набуття чинності Угоди усі збори скорочуються на 75%;
– через три роки з моменту набуття чинності Угоди усі ще діючі збори скасовуються повністю.
Перелік товарів, митні збори щодо яких повністю скасовуються протягом найдовшого перехідного періоду (15 років) містяться у додатку 5. Щодо інших промислових товарів, не охоплених зазначеними додатками, митні збори можуть бути скасовані за графіком, розробленим і встановленим спеціально створеним спільним комітетом – Комітетом асоціації. Цей комітет в разі виникнення певних критичних ситуацій у торговельних відносинах між обома сторонами може також переглядати прописані в Угоді графіки скасування мит і приймати інші подібні рішення. Крім того, за урядом Єгипту залишається право в односторонньому порядку встановлювати (відновляти) тимчасові митні збори для захисту нових, реформованих секторів чи секторів, що зазнають серйозних труднощів.
Забороняються будь-які нові та скасовуються існуючі кількісні чи інші еквівалентні обмеження, окрім тих, що передбачені Угодою. Передбачається також утримання кожною зі сторін від прийняття заходів фіскального характеру, в тому числі податкових, які прямо чи опосередковано призводять до дискримінації товарів, виготовлених виробниками іншої сторони.
Щодо товарів, які імпортуються ЄС, застосовується Комбінована номенклатура Співтовариства; щодо товарів, які імпортуються Єгиптом – система митної тарифікації Єгипту.
Угода також передбачає, що товари, які походять з Єгипту, не можуть користуватись більшими привілеями у взаємній торгівлі, ніж привілеї, якими користуються товари, що виготовляються у країнах-членах ЄС. Звідси випливає, що допускаються обмеження імпорту, експорту чи транзиту товарів на підставі дотримання норм суспільної моралі та громадського порядку, державної безпеки, захисту здоров’я чи життя громадян, тварин чи рослин, збереження національно-культурних, історичних, археологічних цінностей, охорони інтелектуальної власності чи дотримання правил щодо обігу золота і срібла. Не виключається також можливість запровадження однією зі сторін антидемпінгових, антисубсидійних чи запобіжних заходів по відношенню до іншої відповідно до угод СОТ, зокрема ст. 6 ГАТТ, ст. 34 Угоди щодо субсидій, ст. 19 ГАТТ та національного (комунітарного) законодавства сторін.
Більшість додатків і протоколів присвячені специфікації правил вільної торгівлі між двома сторонами. Зокрема, у додатку 1 надається перелік сільськогосподарських товарів, на які поширюються положення про вільну торгівлю. У основу цього переліку покладена Міжнародна гармонізована система опису і кодування товарів. Наступні 4 додатки стосуються промислових товарів, вироблених у Співтоваристві, на які передбачена повна поетапна відміна імпортних мит і еквівалентних їм обмежень зі сторони Єгипту. Переліки промислової продукції сформовані у відповідності до комбінованої товарної номенклатури Співтовариства. У додатку 6 перераховуються міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності, на основі яких здійснюватиметься співпраця між сторонами у цій сфері, що передбачено статтею 37 Угоди.
У протоколах 1, 2 і 3 встановлюються деталізовані правила імпорту сільськогосподарської і похідної від неї продукції, охопленої додатком 1, з Єгипту до Співтовариства і навпаки. У цілому ці правила передбачають повне або часткове зниження митних тарифів на цілий ряд сільськогосподарської продукції, але у прив’язці до системи квотування. Тобто митами не обкладаються лише ті обсяги продукції, які не перевищують встановлених Угодою квот. Передбачена також можливість перегляду встановлених у зазначених протоколах правил, починаючи з четвертого року після набуття Угодою чинності. У протоколах 4 та 5 наводиться дефініція категорії "похідні продукти" і визначається методика адміністративної співпраці та співпраці митних служб обох сторін Угоди.
Ведуться переговори про створення зони вільної торгівлі з країнами-членами Організації співробітництва у Перській затоці, країнами MERCOSUR (Бразилія, Аргентина, Уругвай та Парагвай), Південною Кореєю, Україною, Сербією. Можна в найближчому майбутньому очікувати початок переговорів про створення зони вільної торгівлі з Росією, Молдовою та іншими країнами.
Отже, усі інші діючі та що розглядаються угоди Співтовариства з третіми країнами, які передбачають створення зон вільної торгівлі базуються на аналогічних принципах. По-перше, вони носять виключно двосторонній (а не колективний) характер. По-друге, ці угоди є значно ширшими за змістом, а питання формування зони вільної торгівлі є їх складовою частиною. Крім цього такі угоди охоплюють питання співпраці у інших сферах, зокрема політичній, соціальній, інших економічних, питання торгівлі послугами, переміщення факторів виробництва (капіталу, працівників), охорони інтелектуальної власності тощо.
По-третє, положення про вільну торгівлю стосуються великої кількості промислових товарів і деяких видів сільськогосподарської продукції. Щодо останніх, то передбачається швидше лібералізація, а не впровадження вільного режиму торгівлі. Проте щодо тих та інших передбачається ряд випадків, як правило виняткового характеру, у яких сторони можуть впроваджувати (відновляти) обмежуючі для торгівлі заходи. І, по-четверте, скасування митних та кількісних обмежень відбувається за попередньо погодженими у відповідних угодах графіками і триває, як правило, тривалий (до 15 років) час.
Митний союз з ЄС
Ще однією практичною формою економічної інтеграції третіх країн з єдиним ринком Європейського співтовариства є митний союз. Така форма менш поширена, ніж зона вільної торгівлі. Вона носить сусідсько-регіональний характер, тобто практикується лише з країнами-сусідами. На сьогоднішній день ЄС підписав договори, що передбачають формування взаємних торговельних відносин у форматі митного союзу лише з трьома країнами, а саме з Сан-Марино, Андоррою і Туреччиною.
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ст. XXIV) визначає митний союз як заміну декількох митних територій однією митною територією так, щоб мита й інші обмежувальні заходи регулювання торгівлі (за винятком деяких необхідних обмежень) були відмінені принаймні відносно торгівлі товарами, що походять з територій, що формують союз і щоб по відношенню до торгівлі з територіями, що не входять в союз, застосовувалися одні й ті ж мита й інші заходи щодо регулювання торгівлі. Взаємовідносини ЄС з вищезазначеними країнами протікають саме у такому форматі.
Які ж переваги та недоліки має формування митного союзу з ЄС? Для відповіді на це питання проаналізуємо детальніше угоди, на підставі яких формується митний союз Співтовариства з Туреччиною, Сан-Марино і Андоррою.
Угоду про асоціацію з Туреччиною, яка передбачала послідовне формування з цією країною митного союзу, Співтовариство підписало ще у 1960-х рр. Проте реалізація митного союзу між ЄС і Туреччиною тривала аж до середини 1990-х років і лише у 1996 р. він став реальністю. Остаточну крапку у цьому процесі було поставлено Рішенням Ради асоціації ЄС – Туреччина (далі – Рішення), яке встановлювало графік і, відповідно, конкретні строки і умови перебігу фінальної стадії формування митного союзу між двома сторонами. Дане Рішення містить 6 розділів (66 статей), у яких прописані положення щодо правил вільного руху несільськогосподарських товарів, торгівлі сільськогосподарською продукцією, безпосередніх дій щодо реалізації митного союзу, гармонізації законодавства, інституційного забезпечення та загальні положенням щодо функціонування митного союзу.
Митна територія митного союзу включає митну територію ЄС, визначену ст. 3 Митного кодексу Співтовариства та митну територію Туреччини. Митний союз стосується товарів, що повністю або частково виготовлені у Співтоваристві чи Туреччині, а також виготовлених у третіх країнах товарів, що знаходяться у вільному обігу на території обох сторін.
Як і у випадках формування зон вільної торгівлі, формування митного союзу передбачає скасування будь-яких митних, кількісних та еквівалентних їм обмежень руху товарів між двома сторонами. Проте воно відбувається виключно на симетричній основі, тобто обидві сторони одночасно і з моменту набуття чинності Рішення скасовують такі обмеження. Туреччині було надано п’ятирічний термін для скасування технічних бар’єрів у взаємній торгівлі сторін. Інші механізми скасування перешкод у взаємній торгівлі, включаючи випадки дозволених обмежень, співзвучні з положеннями угод про вільну торгівлю, викладених у попередньому параграфі.
Рішення ставить ряд обов’язкових для виконання вимог до турецької сторони стосовно охорони інтелектуальної власності та конкурентної політики, державних закупівель та непрямого оподаткування, як необхідні умови функціонування митного союзу. Туреччина бере на себе зобов’язання адаптувати своє торговельне законодавство до відповідних правових норм Співтовариства. Сюди включаються регламенти Ради ЄС, що стосуються загальних правил експорту та імпорту, квотування та ліцензування експортно-імпортних операцій, вжиття антидемпінгових та антисубсидійних заходів тощо.
Зрозуміло, що Рішення містить також положення про впровадження Туреччиною Єдиного митного тарифу Співтовариства та адаптації усіх положень Митного кодексу Співтовариства. Але ці заходи здійснюється лише щодо несільськогосподарської продукції. Стосовно продукції аграрного сектору встановлюються лише правила лібералізації торгівлі, а впровадження вільної торгівлі ставиться за безстрокову мету. Переліки товарів, яких стосуються положення про митний союз, наводяться у додатках до Рішення та Угоди про асоціацію. Правила торгівлі сільськогосподарською продукцією прописані у протоколах, що додаються до Рішення.
Рішенням також створюється два комітети: Комітет митної співпраці та Спільний комітет митного союзу ЄС – Туреччина. Призначення першого – розробка форм та методів адміністративної співпраці; другого – обмін позиціями та інформацією, вироблення рекомендацій Раді асоціації та висновків щодо належного функціонування митного союзу.
Дуже близькі принципи та механізми передбачають угоди про формування митних союзів ЄС – Сан-Марино та ЄС – Андорра. Переговори щодо підписання Угоди про співпрацю і митний союз між ЄС та Республікою Сан-Марино розпочались ще у 1991 р., а згоди щодо угоди сторони дійшли лише у 2002 р. 1 травня 2002 р. угода набула чинності. Відносини у форматі митного союзу між ЄС та Андоррою передбачені Угодою між Європейським економічним співтовариством і князівством Андорра, яка була підписана у 1990 р. і набула чинності 1 липня 1991 р.
Як і у випадку з Туреччиною обидві країни утворюють єдину митну територію з ЄС з усіма наслідками, що з цього випливають: впровадження єдиного митного тарифу Співтовариства та усіх інших правових та адміністративних норм ЄС, спільної торговельної політики Співтовариства, правових норми ЄС щодо регулювання торгівлі сільськогосподарською продукцією, переліченою у Додатку 1 Римського договору (за винятком експортної підтримки виробників), ветеринарні стандарти ЄС та стандарти щодо здоров’я рослин та якості тощо.
Але якщо митний союз з Туреччиною не стосувався сільськогосподарської продукції, то митний союз з Сан-Марино охоплює увесь спектр товарної номенклатури ЄС. У той же час угода з Андоррою виключає товари розділів 1-24 Міжнародної гармонізованої системи опису і кодування товарів (сільськогосподарські товари) з режиму митного союзу і стосується лише промислової продукції (розділи 25-97 Гармонізованої системи).
Отже, митний союз є більш інтенсивною формою інтеграції з ринком ЄС. Окрім формування вільної торгівлі між країнами-учасницями союзу він передбачає впровадження єдиного митного тарифу, прийняття єдиних норм та правил торгівлі, конкуренції, стандартизації продукції, охорони інтелектуальної власності тощо. Причому прийняття єдиних норм відбувається не шляхом пошуку компромісних певних варіантів, а шляхом одностороннього пристосування країн-партнерів до відповідних норм права ЄС.
Європейський економічний простір
У 1980-х роках процеси європейської інтеграції суттєво активізувались. Перед Європейським співтовариством постало завдання завершити формування єдиного ринку у стислі строки – до початку 1993 р. Окрім того, Маастрихтський договір про заснування Європейського Союзу, що набрав чинності 1 листопада 1993 р., суттєво розширив кількість сфер суспільного життя, що підпадають під інтеграцію. Найближчим країнам-партнерам ЄС потрібно було адекватно реагувати на виклики часу і переходити до формування відносин якісно нового рівня зі Співтовариством. Саме тому у 1992 р. було покладено початок формуванню нової форми інтеграції третіх країн з єдиним ринком ЄС – спільному економічному простору.
Ініціатором підписання угоди нового формату стали країни-члени ЄАВТ, а сама угода дістала назву Угода про Європейський економічний простір (ЄЕП). Вона набула чинності 1 січня 1994 р. Угода про ЄЕП (далі у параграфі – Угода) об’єднує Норвегію, Ісландію та Ліхтенштейн з Європейським Союзом у єдиний ринок. Разом з іншими перевагами ця угода надає трьом зазначеним країнам свободу доступу на ринки товарів, послуг, праці та капіталу Співтовариства. У замін від цих країн вимагається адаптувати законодавство ЄС у більшості економічних секторів.
Мета Угоди декларується у статті 1: "... підтримка тривалих і збалансованих торговельних та економічних відносин між сторонами Угоди, заснованих на рівних умовах конкуренції, для формування однорідного Європейського економічного простору".
Уся Угода викладена на 604 сторінках, серед яких 23 – власне текст угоди (129 статей), а решта – протоколи, додатки, декларації та заключний акт. Дев’ять частин Угоди присвячені інституційно-фінансовому забезпеченню співробітництва та його основним напрямам. Серед основних напрямів співпраці виділяються: забезпечення вільного переміщення товарів, осіб, послуг і капіталу, створення єдиних правил конкуренції, що запобігають її викривленню та налагодження тісної співпраці в інших сферах. Співробітництво в інших сферах здійснюється в обсязі, не меншому, ніж потрібно для ефективного функціонування спільного ринку сторін Угоди. До таких сфер відносяться: дослідження і технологічний розвиток; інформаційні послуги; навколишнє середовище; освіта, стажування і молодь; соціальна політика; захист прав споживачів; малий і середній бізнес; туризм; аудіовізуальний сектор; цивільний захист.
Угода не стосується сфер спільної сільськогосподарської політики, політики рибальства, зовнішньої політики і політики безпеки, сфер юстиції та внутрішніх справ, єдиного митного союзу. Ці сфери є здебільшого предметом відповідних двосторонніх договорів.
Угодою передбачається скасування будь-яких тарифних та нетарифних обмежень переміщення товарів, виготовлених на території країн-учасниць Угоди. Положення Угоди стосуються лише продукції, переліченої у розділах 25-97 Гармонізованої системи опису і кодування товарів (несільськогосподарська продукція) (за виключенням окремих видів продукції, перерахованих у протоколі 2) та деяких інших видів продукції, перерахованої у протоколі 3 Угоди. У торгівлі сільськогосподарською продукцією передбачається лише поступова лібералізація.
У цілому договірні принципи та механізми забезпечення свободи переміщення товарів, закладені в Угоді про ЄЕП, дуже близькі до тих, що закладені в угодах про вільну торгівлю та митний союз, про які йшлося у попередніх двох параграфах.
Статті 28-52 Угоди присвячені впровадженню трьох інших свобод єдиного ринку – свободи руху осіб, послуг і капіталу. Трактування цих свобод в Угоді здійснюється відповідно до норм права ЄС. Зокрема, між державами-членами ЄС і трьома державами-членами ЄАВТ забезпечується вільний рух працівників. Така свобода руху включає відміну будь-якої дискримінації за національною ознакою відносно працівників держав-членів ЄС і держав-членів ЄАВТ у питаннях найму, винагороди й інших умов праці та зайнятості.
Угода забороняє створення перешкод для реалізації свободи заснування фізичними і юридичними особами держав-членів ЄС і держав-членів ЄАВТ на території будь-якої з цих держав. Свобода заснування включає право започатковувати чи продовжувати діяльність як особа вільної професії, створювати підприємство і керувати ним. Аналогічно забороняються обмеження свобод надання послуг і капіталу.
У численних додатках (22) і протоколах (49) деталізуються правила та процедури, наводяться переліки, на які робляться посилання в основному тексті Угоди. Зокрема правила визначення походження товарів, положення і процедури, що застосовуються до різних видів продукції (рибної, сільськогосподарської, вугільної, сталеливарної тощо), переліки несумісних з конкуренцією дій, порядки формування і співпраці керівних органів, положень щодо інтелектуальної власності, обміну валют, технічних норм та стандартів, митної співпраці, визначення окремих категорій ("підприємство", "оборот" та ін.) тощо. У додатках знайшли також відображення поправки та доповнення, які приймались Радою ЄЕП після 1992 р., наприклад ті, що пов’язані з відмовою Швейцарії брати участь в Угоді.
Інституційну структуру ЄЕП становлять Рада ЄЕП, Спільний комітет, Консультативний комітет та спільний парламентський комітет. Рада ЄЕП є найвищим політичним органом, який формують члени Ради ЄС, члени Європейської Комісії та представники кожної залученої до Угоди держави-члена ЄАВТ. Рада ЄЕП здійснює загальну оцінку ефективності формування ЄЕП, може вносити поправки до Угоди, дає орієнтири діяльності Спільному комітету. Останній, у свою чергу, забезпечує ефективну імплементацію Угоди. У зв’язку з цим він здійснює обмін позиціями й інформацією, ухвалює рішення у випадках, передбачених Угодою. Спільний комітет ЄЕП (члени Економічного і соціального комітету ЄС та члени Консультативного комітету ЄАВТ) затверджує своїми рішеннями процедурні правила.
Угода надає Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну право надання консультацій Комісії, при підготовці нею проектів законодавчих актів Співтовариства (без права голосу) у сферах, на які поширюються положення Угоди. Усі нові законодавчі акти ЄС, що приймаються у таких сферах, стають частиною законодавства трьох зазначених країн через механізм прийняття відповідних рішень Спільним комітетом ЄЕП.
Усі три проаналізовані форми інтеграції третіх країн з ринком ЄС – зона вільної торгівлі, митний союз та Європейський економічний простір – є проявом трьох різних за інтенсивністю рівнів міжнародної економічної інтеграції, представлених у порядку зростання. Проте не у чистому вигляді. Так, якщо митний союз фактично у всіх випадках передбачає скасування будь-яких митних і кількісних обмежень у торгівлі, тобто включає основні ознаки зони вільної торгівлі з додаванням ознаки єдиних правил регулювання зовнішньої торгівлі, то Європейський економічний простір не передбачає обов’язкової уніфікації правил регулювання зовнішньої торгівлі, а розширює вільну торгівлю товарами (послугами) на ринки факторів виробництва (капітал та працю). Тобто остання форма інтеграції передбачає формування єдиного ринку, але без набуття однієї з ключових ознак передуючої їй форми – митного союзу.
2. Зона вільної торгівлі у контексті стратегічних пріоритетів України та ЄС
Глобальні тенденції економічного розвитку характеризуються переходом до поліцентричного співтовариства, що об’єктивно зумовлює посилення ролі механізмів регіональної інтеграції країн. За умови загострення суперечностей глобалізації регіональну інтеграцію країн можна розглядати як чинник посилення їх конкурентоспроможності у глобальному просторі. У Посланні Європейської Комісії "Глобальна Європа: конкуренція у світі" лібералізація торгівлі як на Єдиному внутрішньому ринку ЄС, так і розширення доступу до ринків третіх країн розглядається як важливе фактор посилення глобальної конкурентоспроможності національних економік країн ЄС через зростання продуктивності праці, економічного зростання, створення нових робочих місць.
Поширення інтеграційних процесів у Європі відповідає національним інтересам України, яка через своє місце у геополітичному просторі є європейською державою та розвивається як складова частина європейської цивілізації. Положення документів, які затверджують стратегію національного розвитку, зазначають, що інтеграція до Європейського Союзу є одним із головних геоекономічних пріоритетів України і чинником її подальшого розвитку.
Водночас, стратегічні цілі нашого розвитку пов’язані із переходом до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку національної економіки на основі формування економіки знань, що є адекватною відповіддю на виклики часу. У цьому контексті зовнішньоторговельні відносини країни мають значний потенціал – за рахунок використання порівняльних переваг країни створюється можливість подолати внутрішні ресурсні обмеження та прискорити процес формування нової більш ефективної моделі соціально-економічного розвитку.
Можна погодитися із думкою авторів дослідження "Перспективи поглибленої вільної торгівлі між Європейським Союзом та Україною", що "в України немає шансів розбудувати квітучу економіку та суспільство без відкритості та інтеграції до європейської та глобальної економіки з одночасним прийняттям нормальних стандартів передового управління економікою країни. Не будучи країною, чия економіка базується на природних ресурсах, Україна не має іншого вибору, окрім як розвивати конкурентну та диверсифіковану економіку, яка базувалася б переважно на секторах промисловості та послуг".
Можливості реалізація переваг країни у світовому економічному просторі, та регіональному зокрема, зумовлена наявністю або відсутністю різноманітних торговельних бар’єрів на шляху руху товарів та послуг через національні кордони. Утворення економічного простору, позбавленого цих перешкод, є шляхом до більш ефективної реалізації можливостей кожної країни.
Досвід країн світу щодо розбудови інтеграційної співпраці свідчить, що цей процес набуває досить різноманітних форм, найбільш поширеною з яких є формування зони вільної торгівлі.
Відповідно до Статті XXIV ГАТТ під зоною вільної торгівлі (ЗВТ) розуміють групу з двох або більше митних територій, на яких відмінено мито та інші обмежуючі правила регулювання торгівлі по суті для всієї торгівлі між складовими територіями відносно товарів, які походять з цих територій.
Створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС дозволить сформувати передумови для реалізації чотирьох свобод – вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили – у рамках спільного економічного простору, що забезпечить підвищення ефективності використання основних факторів виробництва.
Інтеграція країни до економічного простору Європейського Союзу є важливим чинником, що повинен спонукати до підвищення конкурентоспроможності як окремих галузей, так і економіки країни в цілому та зростання добробуту. Критерій здатності витримувати конкуренцію на єдиному ринку ЄС можна розглядати як показник високої конкурентоспроможності національної економіки у світовому економічному просторі.
Сучасні торговельні відносини України в межах євразійського простору мають різноманітну просторову спрямованість, тому необхідно оцінювати їх перспективність у контексті стратегічних цілей нашого розвитку. На теперішній час залишаються тісними торговельні зв’язки із країнами східної торговельної зони через географічну близькість, попит на технічно складну продукцію, в якій українські виробники мають переваги в країнах з низьким та середнім рівнем розвитку технологій. Проте, необхідно усвідомлювати часові межі наявних переваг та перспективи їх збереження за умови технологічних зрушень. На східному напрямі зовнішньоторговельної діяльності України у середньостроковому та довгостроковому періодах діє низка факторів:
– відбувається поступове пожвавлення економік країн східної торговельної зони в наслідок виходу із трансформаційної кризи;
– існує певна подібність процесів економічного та технологічного розвитку країн східної торговельної зони;
– загострюється конкуренція на ринках через приблизно однаковий технологічний рівень;
– відбувається прискорення процесів модернізації виробничої бази країн східної зони.
Зважаючи на темпи розгортання зазначених процесів, східна торговельна зона буде поступово втрачати привабливість у порівняні із західною зоною торговельних відносин, щодо можливостей збереження та реалізації існуючих конкурентних переваг національних виробників. Тоді як зростає привабливість західного напрямку, який супроводжується обміном технологіями та додатковими можливостями щодо залучення зовнішніх ресурсів. Поглиблення торговельної інтеграції з ЄС перед усім зробить можливим подолання технологічної відсталості, залучення та впровадження новітніх технологій, залучення інвестицій та здійснення структурних зрушень як у зовнішньоекономічному секторі, так і в цілому в національній економіці.
Необхідно зважати і на те, що процеси модернізації в Україні наштовхуються на значну інституційну недосконалість, неефективність державної влади та неспроможність інших суспільних інституцій забезпечити суспільний прогрес. Перехід до сучасних форм організації суспільства є необхідною умовою посилення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки. Поглиблення процесів інтеграції у європейський економічний простір супроводжуються формуванням вимог до налагодження ефективного функціонування адміністративної, законодавчої та судової системи України, в тому числі і як партнера в межах зони вільної торгівлі. Відповідність цим вимогам дозволить виконати зобов’язання у таких сферах, як політика конкуренції, яка включає питання надання державної допомоги, державні постачання, технічні стандарти і сертифікація, митні норми та правила походження, і в багатьох інших сферах, на які буде розповсюджуватися діюча зона вільної торгівлі.
Використання досвіду ЄС щодо розбудови суспільства добробуту прискорить реформування української економіки та суспільства, впровадження сучасних стандартів життя (особистої безпеки, освіти охорони здоров’я, якості інформації, екології)
Протягом років незалежності сформувалися досить загрозливі тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України – намітилися ознаки деіндустріалізації національної економіки, які значно прискорилися лібералізацією зовнішньої торгівлі. Водночас саме розвиток зовнішньої торгівлі дозволяє створити передумови для подолання цією надзвичайно загрозливої тенденції. Сучасне високотехнологічне виробництво вимагає економії на масштабах виробництва, щоб забезпечувати високий рівень постійних витрат для фінансування НДДКР та розгортання масового впровадження їх результатів у виробництво. Тому вихід на ємні зарубіжні ринки високотехнологічної продукції є необхідною умовою розвитку вітчизняних підприємств, які виробляють технічно складну продукцію. Водночас, досвід країн з перехідною економікою та нових індустріальних країн Південно-Східної Азії свідчить про те, що структурні зрушення у експортному потенціалі країни відбуваються через поступове вдосконалення технологій, не в останню чергу через процеси дифузії інновацій, який опосередковується ПІІ розвинутих країн. Так формується тенденція виробництва на експорт дедалі складнішої продукції, на основі тимчасових переваг пов’язаних їх наявністю кваліфікованої, але дешевої робочої сили.
Євросоюз, як інтеграційне угрупування високо ступеню зрілості, має один з найвищих рівнів внутрішньо регіональної торгівлі – його ринок поглинає біля 60% зовнішньоторговельного обороту країн-членів, половина з яких належать до найрозвинутіших країн світу, а інші учасники демонструють прискорені темпи економічного розвитку. Можливість доступу до такого ємного ринку створює значні можливості для реалізації різноманітних стратегій національних виробників.
Навіть у короткостроковому періоді поглиблення інтеграції з ЄС дозволяє Україні більш ефективно реалізовувати наявні переваги, пов’язані із її транзитним потенціалом. Територією України проходить 10 транспортних коридорів загальноєвропейської мережі, яка визначена у затверджених міністрами транспорту 23 країн Європи у 1994 р. "Спільних головних напрямах створення транс’європейської мережі". Використання транзитного потенціалу України потребує подальшої розбудови транспортної мережі та запровадження світових стандартів їх використання, що створює передумови для інтенсифікації відносини з ЄС.
Економічна діяльність у спільному економічному просторі навіть у формі зони вільної торгівлі дозволить створити передумови для соціально-економічного прогресу України за рахунок нових можливостей, які пов’язані:
– із зменшенням нетарифних торговельних бар’єрів у торгівлі товарами через відповідність технічним стандартам з ЄС;
– із запровадженням європейських та міжнародних стандартів у сфері послуг;
– створення умов для заохочення інвестицій для розбудови інфраструктури, залучення технічної допомоги;
– із наближення внутрішньої політики у сфері конкуренції, корпоративного управління і регулювання внутрішнього ринку до європейської практики.
Питання створення зони вільної торгівлі належить до стратегічних цілей двостороннього співробітництва між Україною та ЄС, яке спрямована на забезпечення реалізації національних інтересів і країн ЄС.
В умовах нових геополітичних викликів в ЄС формується розуміння залежності розвитку Європи від запровадження якісно нового рівня співробітництва ЄС з третіми країнами регіону, особливо в питаннях загальноєвропейської безпеки, економічної співпраці у спільному європейському просторі, створення єдиної енергетичної інфраструктури, упорядкування нелегальної міграції, боротьби з тероризмом та організованою злочинністю.
Так, соціологічні опитування, які проводив Євробарометр наприкінці 2010 р., свідчать про підтримку населенням ЄС реформ через Європейську політику сусідства, яку таку, що принесе користь як сусіднім країнам, так і ЄС. У цьому впевнені 61% опитаних. Це більшу підтримку – 72% – має подальше розширення ЄС, але за умови, що перебіг його не буде дуже швидким. При цьому європейці демонструють зацікавленість і в збільшені внутрішнього європейського ринку – три чверті опитаних бачать у цьому можливість завоювати нові ринки, а дві третини респондентів погоджуються з тим, що на ринки Європи прийдуть нові країни.
За результатами дослідження значна більшість європейців вірять у позитивні результати підтримки реформ у сусідніх країнах, як для економічного та соціального розвитку цих країн та і Євросоюзу. Серед форм співпраці в межах політики сусідства серед європейців, за результатами опитування, перевагу отримали співпраця з метою забезпечення миру та демократії. Переважна більшість опитаних європейців упевнена, що допомога Євросоюзу країнам-сусідам поширить зону миру та демократії за межами ЄС. Однак мешканці Європи побоюються, що реформи в сусідніх країнах можуть дорого коштувати Євросоюзу – 81% із них заявили, що стурбовані можливими витратами.
Необхідно взяти до уваги, що Регламент Ради ЄС визначив бюджет Європейського інструменту сусідства та партнерства на найближчі сім років (2007 – 2013 рр.) у значних розмірах – 11,181 млрд. євро. При чому, 95% бюджету буде спрямовано на підтримку програм у конкретних державах чи групах країн, а 5% піде на підтримку транскордонної співпраці.
Щодо України, то в зазначеному опитуванні 58% респондентів в першу чергу сусідом назвали Україну.
Процес формування нового формату відносин з Україною розпочався ще у 1999 р., коли на засіданні у Гельсінкі 10.12.1999 р. була сформована офіційна позиція ЄС щодо України. Європейською Радою була ухвалена Спільна стратегія щодо України, спрямована на зміцнення стратегічного партнерства з Україною. В Стратегії зазначалося, що Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС) є основною відносин між Україною та Європейським Союзом, а реалізація УПС є одним з пріоритетів Стратегії.
Приймаючи Спільну стратегію, Європейська Рада вирішила, що кожна Головуюча в ЄС держава повинна готувати відповідний Робочий план реалізації Спільної Стратегії ЄС щодо України, який базується на наступних положеннях:
– визнанні України сферою спільних важливих інтересів держав-членів Європейського Союзу;
– визнанні стосунків між Україною та Європейським Союзом стратегічним та унікальним партнерством;
– визнанні того, що двері Європейського Союзу відкриті для України за умов її відповідності критеріям членства у ЄС, що визначені Копенгагенським самітом ЄС у червні 1993 р.;
– спільному інтересі держав-членів ЄС зміцнити у Європі мир та безпеку, благополуччя та процвітання, демократію та повагу до прав і свобод людини;
– спільному інтересі держав-членів ЄС підтримати Україну на шляху до утвердження громадянського демократичного суспільства, ринкової економіки, створення основ для стабільної та процвітаючої держави, самодостатнього економічного і соціального росту;
– спільному інтересі держав-членів ЄС сприяти розвитку стабільної, демократичної і передбачуваної України, яка рухається у напрямку європейської інтеграції, здійснює спільні з ЄС кроки у сфері зовнішньої політики та політики безпеки
– спільних економічних інтересах країн-членів ЄС та їх відповідності довготерміновим економічним інтересам України
– впливі України на енергетичну безпеку країн-членів ЄС внаслідок розташування на її території трансконтинентальної нафто- та газотранспортної мережі
– спільному інтересі держав-членів ЄС утвердити співробітництво з Україною як важливу підвалину подальшого розвитку центрально-східноєвропейського регіону як регіону безпеки, добробуту та процвітання на шляху побудови єдиного європейського дому
– необхідності повномасштабної реалізації Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом
– необхідності залучення нових цілей, механізмів та засобів розвитку двосторонніх стосунків, що виходять за межі УПС, охоплюють довготермінові перспективи, відповідають актуальній ситуації та нададуть додаткової вартості відносинам між Україною та Європейським Союзом
– необхідності встановити новий тип рівноваги у Центрально-Східній Європі, яка зазнає кардинальних змін під впливом розширення Європейського Союзу
– необхідності уникнення нових ліній поділу у Європі за рахунок координації швидкості інтеграції центрально-східноєвропейських країн до ЄС, посилення позитивних наслідків розширення ЄС, адаптації кожної з країн регіону до реалій, що виникають у процесі входження до ЄС країн-кандидатів.
Стратегія передбачає формування головних стратегічних цілей підтримки прагнень України до інтеграції у спільний політичний, економічний та правовий Європейський простір, через послідовне застосування різноманітних інструментів ЄС. Після останнього розширення ЄС провідним із таких інструментів стала Європейська політика сусідства.
Європейська політика сусідства відкриває нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва України з ЄС, зокрема щодо поглиблення торговельних та економічних відносин, включаючи перегляд передумов створення Зони вільної торгівлі після вступу України до СОТ. Водночас експерти зазначають, що перспективи стратегії розвитку міжнародних відносин ЄС в межах окремого «Східного виміру” важко передбачити через налагодження стосунків з «дружнім кільцем найближчих сусідів» «Східного виміру» і «Північного виміру» у поєднанні з «Барселонським процесом» (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Марокко, Палестинська Автономія, Сирія, Туніс, Росія, Україна, Білорусь та Молдова). Поєднання всіх зазначених країн в одну групу, в якій не розрізняються, наприклад, Україна та Ліван, робить стратегію ЄС щодо своїх сусідів розпливчастою й нечіткою. У даному разі, три пояси захисту (міграційний, економічний та безпековий) зможуть відносно успішно виконувати свої функції лише за наявності окремих міцних двосторонніх домовленостей ЄС із кожною країною-сусідом.
Зовнішня торгівлі залишається провідним напрямком розвитку інтеграції України у європейський економічний простір, прискорення процесу конвергенцій економік шляхом лібералізації та паралельному відкритті ринків ЄС та Україною, взаємному збалансуванні торгівлі. Проте проблема полягає у тому, що поглиблення інтеграцій значною мірою залежить від можливості набуття національною економікою нових порівняльних переваг у міжнародній економіці, а їх реалізація потребують подальшого поглиблення інтеграції.
Необхідно зазначити, що перспектива створення ЗВТ між Україною та ЄС визначена вже в Угоді про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною. Відповідно до Ст. 4 УПС доповнення відповідних розділів УПС, зокрема Розділу ІІІ (торгівля товарами) і ст. 49 (що стосується конкуренції) можливе після подальшого просування України по шляху економічних реформ. Проте самою ст.4 прямо не передбачено, що членство України у СОТ має обов’язково передувати початку переговорів про створення ЗВТ, йдеться лише про необхідність просування України по шляху економічних реформ.
Розробка Лісабонської стратегії започаткувала нові підходи у розвитку ЄС в контексті нових глобальних викликів. Відносини з країнами-сусідами набувають нового звучання за умов реалізації такої стратегії. Відповідно, програми діяльності Європейської Комісії визначають низку ключових напрямків, серед яких визначний акцент зроблено на розширення ЄС, енергетичній політиці, модернізації економіки, відповіді на глобалізаційні виклики та реалізації Лісабонської стратегії. У сфері зовнішніх відносин особливий наголос зроблено на зміцнення відносин з основними стратегічними партнерами, серед яких названо Росію, Китай та Україну. Так, високий представник ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Х.Солана на прес-конференції присвяченій результатам неформального саміту ЄС у м. Лахті (Фінляндія) знайшов за необхідне наголосити, що тісний зв’язок енергетичної безпеки ЄС із зовнішньою політикою зумовлюють зацікавленість ЄС у добрих стосунках України з Росією.
Після безпрецедентного розширення 2004 – 2007 рр. кількість членів ЄС зросла майже вдвічі і перед ЄС постали нові завдання з підтримання добробуту та безпеки своїх громадян за умови таких обставин, як глобалізація світу, загрози тероризму та екологічні проблеми.
Позиція ЄК щодо України була сформульована напередодні візиту Прем’єр-міністра України наприкінці 2006 р. та втілилася у низку пропозицій щодо формування нової Угоди, яка має бути укладеною у 2008 р. Так, напередодні візиту, Комісар ЄС із зовнішніх відносин та Європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер зазначила: "... Комісія схвалила напрямки ведення переговорів щодо нової угоди, яка дозволить посилити партнерські стосунки з Україною. Нова Угода зробить нас ближчими один до одного. Вона піднесе рівень нашого співробітництва за широким колом питань, включаючи надзвичайно важливі напрямки, такі, як енергетика, юстиція та безпека, транспорт та охорона навколишнього середовища". Забезпечення надійних та стабільних економічних стосунків між Україною та ЄС пов’язується із формуванням Зони вільної торгівлі, яка за словами Комісара ЄС із питань торгівлі П. Мендельсона, "сприятиме залученню нових інвестицій та спростить здійснення ділових контактів крізь кордони".
Напрями трансформації системи торговельний відносин за умови укладення між Україною та ЄС Угоди, яка передбачає створення зони вільної торгівлі, зумовлені лібералізацією в основних сферах співробітництва, а саме:
– вільного товарообігу шляхом повного скасування торговельних бар’єрів у торгівлі товарами;
– вільною торгівлею у сфері послуг;
– вільним рухом капіталу.
Приєднання України до процесів торговельної лібералізації в межах багатостороннього механізму регулювання міжнародної торгівлі в межах СОТ актуалізувало проблематику механізмів поглиблення її європейської інтеграції. Після набуття членства у СОТ, рівень тарифного захисту у торговельних відносинах ЄС та України, не є вагомою перешкодою для нарощування обсягів торгівлі. Тому відміна тарифних бар’єрів не дасть значного ефекту від поглиблення торговельної інтеграції. Цей висновок обґрунтовано практично в усіх ґрунтовних дослідженнях з питання перспектив вільної торгівлі України з ЄС.
Приєднання України до СОТ передбачає виконання нею двох основних принципів багатосторонньої торговельної системи СОТ – режиму найбільшого сприяння та національного режиму у трьох основних сферах – торгівля товарами, торгівлі послугами та захист прав інтелектуальної власності.
В контексті сучасних процесів регіоналізації важливо забезпечити доступ на ринки внаслідок створення нових регіональних угруповань. В цьому зв’язку можна навести як приклад перетворення, які супроводжували процес розширення ЄС. Розширення ЄС 2004 р. передбачало і розширення митного союзу ЄС на економічний простір десяти нових країн-членів, проте створення такого регіонального угруповання не суперечило, а знаходилося в межах принципів лібералізації міжнародної торгівлі, які повинен реалізувати в свої зовнішньоторговельній політиці ЄС, як член СОТ. Як відомо, п. 4 ст.XXIV ГАТТ 1994 р. вимагає щоб при створенні митних союзів торговельна політика країн-членів не збільшувала додаткових бар’єрів у торгівлі з третіми країнами. Тому, як стверджують експерти відносини ЄС з третіми країнами в наслідок розширення формувалися під сильним впливом дисципліни СОТ.
Вільний товарообіг є ключовою характеристикою процесу інтеграції у форму ЗВТ. Тарифні бар’єри традиційний спосіб захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, який створює перешкоди для збільшення обсягів взаємної торгівлі, тому питання їх відміни посідає першочергове місце при обговоренні режиму вільної торгівлі. Водночас, постає проблема адаптації вітчизняних виробників до нових умов господарювання, кризових станів економіки за умов лібералізації доступу до внутрішнього ринку та величини соціальної ціни, пов’язаної із скороченням виробництва у неконкурентних галузях. Досвід поглиблення економічної інтеграції ЄС з країнами схожого з Україною рівня розвитку свідчить про використання механізму асиметричного характеру (раніше для ЄС, а для України впродовж кількох років) процесу скасування тарифних бар’єрів, що дозволяє створити більш сприятливі умови для адаптації вітчизняних виробників.
Впровадження цієї моделі із врахуванням інтересів національних виробників повинно мати поступовий характер та передбачати певні етапи:
Перший етап
– вступ до СОТ та зниження тарифів;
– лібералізація значної кількості галузей;
– лібералізація сфери послуг;
– скасування кількісних обмежень.
Другий етап
– скасування митних бар’єрів, які залишилися після вступу до СОТ;
– асиметричний порядок поетапної відміни обмежень – в ЄС більше ніж Україна – протягом 5 – 10 років;
– захист найбільш "чутливих" секторів економіки протягом пільгового періоду
При цьому слід наголосити, що укладання такої угоди на тимчасово асиметричній основі відповідає національним інтересам обох сторін, тому що полегшить доступ українських експортерів на ринки країн ЄС, при збереженні тимчасових обмежень імпорту окремих товарів і послуг в Україну, відповідно до положень ГАТТ/СОТ.
Асиметричність є наслідком започаткування конвергенції різних за рівнем економічного розвитку економічних просторів, що є реальністю, яка не повинна ігноруватися. Необхідно враховувати і досвід ЄС щодо створення ЗВТ з країнами аналогічного рівня розвитку, який свідчить про те, що асиметричність є загальним правилом.
Традиційна модель зони вільної торгівлі, яка обмежується тільки лібералізацією тарифних бар’єрів, набула значного поширення у міжнародній торгівлі, тому що дозволяє реалізувати країнам свої абсолютні та порівняльні переваги і отримати ефект від зовнішньої торгівлі за рахунок зниження витрат в наслідок відміни тарифних бар’єрів на шляху руху товарів.
На думку експертів Міжнародного центру перспективних досліджень узгодження моделі простої ЗВТ "не супроводжується особливими труднощами (за винятком, можливо, продукції сільського господарства):
– українському уряду вистачить адміністративної спроможності розробити, впровадити та проконтролювати виконання потрібних змін до Митного тарифу України;
– впровадження змін не наражатиметься на відчутний політичний опір;
– підвищиться конкурентоспроможність української продукції на європейських ринках без втрати внутрішнього ринку;
– торгівля в умовах нульових митних тарифів не потребуватиме додаткової освіти або кваліфікації працівників митниць і суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності".
Проте сучасні особливості міжнародної торгівлі та специфіка структури експортного потенціалу України накладають значні обмеження на можливість реалізації національних інтересів в межах традиційної (стандартної) моделі зони вільної торгівлі.
Дослідження наслідків та ефектів зони вільної торгівлі, які здійснювалися на замовленні і української і європейської сторони містять сході висновки щодо не перспективності використання простої (стандартної моделі) зони вільної торгівлі для забезпечення кардинальних зрушень у розвитку національної економіки.
Серед чинників, які знижують можливості використання стандартної ЗВТ для поглиблення економічної інтеграції з країнами ЄС необхідно врахувати такі:
– невідповідність потребам реалізації стратегічних цілей розвитку України через консервацію неефективної структури зовнішньої торгівлі;
– скасування тарифних обмежень не супроводжується зменшенням нетарифних обмежень, які можуть знизити позитивний ефект від впровадження ЗВТ;
– потенціал розвитку торговельних відносин за умови зниження тарифних бар’єрів зменшується в сучасних умовах, коли провідною формою конкуренції є нецінова;
– тарифні інструменти регулювання торговельних відносин не надають гарантій стабільного розвитку торговельних відносин;
– збереження нетарифних обмеженні у торгівлі буде негативно впливати на конкурентоспроможність вітчизняних виробників на ринку ЄС;
– темпи скасування виключень у торгівлі сільгосптоварами;
– тривалість перехідних періодів (від 5 до 10 років) буде знижувати ефект від впровадження ЗВТ.
Визначені обмеження простої моделі ЗВТ, з погляду стратегічних пріоритетів розвитку української економіки, актуалізують питання пошуку моделей, які б дозволили зробити співпрацю України з ЄС більш ефективною за рахунок поглиблення економічної взаємодії та інтеграції. Реалізація поглибленої інтеграції у сфері торговельних відносин потребує виходу за межі тільки торгівлі товарами, що створить можливості для модернізації національної економіки.
Поглиблена торговельна інтеграція (ЗВТ+) з ЄС передбачає здійснення реформ внутрішньої економічної політики спрямованої на модернізацію вітчизняної економіки та інституційних реформ, а також поєднання гармонізації та взаємного визнання на ринках товарів і послуг України та ЄС, на умовах договорів із країнами, що готуються до вступу, та з Норвегією, Швейцарією та Туреччиною, щоб зменшити чи скасувати відмінності у нормах, які покликані створювати бар’єри у торгівлі.
Водночас, існують дещо різні підходи до визначення пріоритетних напрямів реформування національної економіки у контексті поглиблення регіональної інтеграції, які містяться у розробках, запропонованих фахівцями різних дослідницьких центрів.
Розробка проблем формування поглибленої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС (ЗВТ+) фахівцями СЕPS, оприлюднена у досліджені "Перспективи поглибленої вільної торгівлі між Європейським Союзом та Україною" виокремлювала такі пріоритети :
– розширення принципу свободи руху не лише на товари і послуги, а й на капітал і (безперечно, з тривалим перехідним періодом) робочу силу;
– зменшення нетарифних обмежень у торгівлі товарами через гармонізацію та/або взаємне визнання оцінки відповідності технічним стандартам з ЄС;
– повного відкриття всіх секторів сферою послуг та узгодження правил регулювання внутрішнього ринку з європейськими та міжнародними стандартами;
– посилення зобов’язань з наближення політики щодо конкуренції, корпоративного управління і регулювання внутрішнього ринку до європейської практики, а також окремих елементів охорони довкілля;
– створення умов для супровідних заходів, зокрема для технічної допомоги, інвестицій для розбудови інфраструктури, освіти, підготовки персоналу.
Водночас Нідерландська консультаційна група ECORYS, яка на замовлення Генерального Директорату Європейської Комісії з торгівлі виконала спільно із українським дослідницьким центром CASE Ukraine дослідження щодо оцінювання впливу створення ЗВТ на стабільність торгівлі між Україною та ЄС виокремлює серед пріоритетних напрямів реформування такі:
– фінансова підтримка;
– незалежність центрального банку;
– контроль за цінами;
– інвестиційні умови ;
– приватизація державних компаній (швидший потрібний темп);
– практика державної допомоги
– практика державної закупівлі і закони для прав власності.
Автори дослідження стверджують, що скорочення адаптаційного періоду буде корисним обом учасникам інтеграційного процесу, як і модель поглибленої торговельної інтеграції.
Серед першочергових завдань поглибленої ЗВТ автори дослідження визначають наступні:
– реформа митного контролю
– скорочення нетарифних бар'єрів
– прийняття сільськогосподарських стандартів
– зняття обмежень на рух капіталу
– покращання конкурентної політики
– покращання практики корпоративного управління в Україні.
Також зазначається, що "поглиблення співпраці у сфері промислової інфраструктури (енергетиці, телекомунікаціях та транспорті) може принести великі вигоди для обох сторін. Проте поглиблення інтеграції все ще обмежуватиметься в найближчому майбутньому наявністю трансграничних витрат, зокрема пов’язаних із правилами походження. Головні виклики після забезпечення лібералізації руху товарів – недостатня мобільність капіталу та проблеми міграції робочої сили".
Обґрунтувати переваги поглибленої зони вільної торгівлі дозволяє порівняння наслідків застосування для розвитку економіки, враховуючи те, що проста ЗВТ переважно лібералізує тарифні обмеження, залишаючи не лібералізованими нетарифні бар’єри на шляху руху товарів та послуг. І тарифні, і нетарифні інструменти потенційно можуть зменшувати обсяги міжнародної торгівлі та захищати місцеві фірми. Однак необхідно зважати на те, що збільшення тарифів збільшує надходження до бюджету країни, що їх запроваджує. На відміну від цього ресурси, які витрачаються на пере-маркування, перепакування та перетестування продукції, а також час очікування на прикордонних пунктах (нетарифними обмеженнями), можна розглядати як відверте марнування економічного часу. Відповідно застосування нетарифних інструментів, які обмежують торгівлю, є загалом набагато дорожчими для країни, що імпортує, а ніж тарифи, які мають такий самий вплив на обсяги торгівлі. Тому, тільки усунення тарифних бар’єрів не є достатньою умовою стимулювання торговельних відносин між країнами.
На теперішній час практика економічної інтеграції країн світу засвідчує, що механізмів зняття бар’єрів на шляху руху капіталу дозволяє значно підвищити ефективність взаємодії країн-учасниць.
Прикладом переваг поглибленої ЗВТ може бути таке інтеграційне об’єднання, як НАФТА. Завдяки укладеним угодам між країнами учасницями цієї зони вільної торгівлі про сприяння руху капіталу підвищилася привабливість Мексики для інвестицій.
Усунення митних бар’єрів на шляху торгівлі товарами стали в межах цього інтеграційного угрупування дієвим фактором сприяння інвестиційній діяльності, спрямованій на розвиток експортного сектору економіки.
Лібералізація руху капіталу дозволила забезпечити і додаткові можливості для стабілізації фінансової системи. Так, кризи песо у 2004 р. була подолана у короткий термін завдяки можливості США мобілізувати значні фінансові ресурси для допомоги уряду Мексики з метою уникнення дефолту.
Провідним механізмом реалізації переваг поглибленої ЗВТ в умовах НАФТА експерти вважають розгортання торговельних і промислових мереж, що поєднують підприємства США та Мексики. Їх ефективне функціонування було забезпечено поєднанням лібералізації торгівлі та створенням сприятливого інвестиційного клімату.
В результаті, досвід НАФТА демонструє, що в результаті формування моделі поглибленої ЗВТ для найменш розвинутої економіки – Мексики створюються передумови для формування нових порівняльних переваг та реалізації їх у міжнародній торгівлі.
Якщо традиційно ПІІ США спрямовувалися у цю країну переважно у трудомісткі галузі з метою використання переваги наявності у Мексики дешевої робочої сили, то поглиблена ЗВТ, по-суті, сприяла запуску більш складних форм взаємодії між країнами. Залучення місцевих компаній та капіталу до промислових і виробничих мереж з іноземними компаніями дозволяє подолати обмеженість місцевих компаній у важливих для підвищення міжнародної конкурентоспроможності сферах :
– здійснення маркетингу на внутрішньому та зовнішньому ринках;
– здійснення розробки та впровадженні інновацій, як продуктових, так і управлінських;
– здійснення контролю якості;
– фінансовий менеджмент;
– логістика.
Отриманий досвід, технологічні та адміністративні переваги стають поштовхом для розвитку більш складних виробництв та експорті технічно складної продукції конкурентоспроможної на зовнішньому ринку.
Водночас принциповим фактором для реалізації зазначених механізмів в умовах поглибленої ЗВТ є створення сприятливого бізнесового клімату. Особливо відносно ділової активності малих та середніх підприємств, що дало змогу розширити експорт високотехнологічних промислових товарів.
Особливої уваги при розробці проекту поглибленої вільної торгівлі, який передбачає посилення співпраці України та ЄС у напрямку модернізації економіки та інституцій країни потребують низка ключових проблем, які визначають основні напрями реформування вітчизняної економічної системи.
3. Глибока та всебічна зона вільної торгівлі як рішучий крок для інтеграції України до внутрішнього ринку Європейського Союзу: погляд з ЄС
Добробут, стабільність та верховенство права є ключовими елементами стосунків Європейського Союзу з Україною. Протягом останніх років Україна пройшла крізь серйозні політичні трансформації та в багатьох аспектах була лідером із впровадження змін у регіоні. Саме через це Україна стала першою країною в рамках Східного партнерства, якій Європейський Союз запропонував новий тип Угоди про асоціацію. Документ буде однією з найамбітніших угод цього типу, щодо яких Європейський Союз коли-небудь вів переговори із країнами-партнерами. Угоду також замислено як великий крок, що приведе Україну ближче до Європейського Союзу завдяки політичній асоціації та економічній інтеграції.
Угода про асоціацію включить у себе заснування зони вільної торгівлі між двома партнерами. Аби позначити її виняткові та далекосяжні амбіції, цю зону вільної торгівлі було названо «глибокою та всебічною». Традиційно, стандартні зони вільної торгівлі передбачають взаємне відкриття ринків для товарів та послуг. Зона вільної торгівлі між Європейським Союзом та Україною йде значно далі. Українські закони та стандарти стануть сумісними із законами та стандартами Європейського Союзу, які стосуються торгівлі та пов’язаних із торгівлею питань.
До внутрішнього ринку Європейського Союзу входять 27 держав-членів ЄС. Усунення перепон, із якими стикаються економічні оператори, а також впровадження високих стандартів захисту споживачів є тим міцним фундаментом, на якому функціонує ЄС. Економічна лібералізація всередині внутрішнього ринку створила, можливо, один із найзаможніших та стабільніших регіонів у світі. Зона вільної торгівлі забезпечить поступову і якнайповнішу інтеграцію України до внутрішнього ринку ЄС. Йдеться про усунення перепон у сфері торгівлі товарами, надання послуг та інвестиційних потоків. Для досягнення цієї мети поширення ключових принципів внутрішнього ринку на Україну надасть переваги для:
– внутрішніх та закордонних інвесторів та підприємців, адже підвищення правової певності породжує довіру і чесне та дружнє для бізнесу середовище, а також зменшує корупцію (завдяки спрощенню митних та інших адміністративних процедур чи завдяки впровадженню прозорих правил конкуренції);
– споживачів, адже внутрішній ринок ЄС передбачає ліпшу якість та вищу безпечність товарів (завдяки утвердженню сучасних стандартів у сфері промислових товарів та безпечності харчових продуктів);
– винахідників та митців, адже їхні ідеї та їхня творчість будуть ліпше захищені завдяки вищим стандартами захисту та зміцнення прав інтелектуальної власності;
– центральних та місцевих органів влади, адже завдяки прозорій та заснованій на принципах конкуренції системі державних закупівель вони зможуть ефективніше витрачати кошти, а отже заощаджувати гроші платників податків;
– Україна та ЄС погодилися на застосування цього підходу щодо створення глибокої та всебічної зони вільної торгівлі у 2008 році, на початку переговорного процесу. Сторони підтримали завдання відкриття своїх ринків, а також створення сучасного, прозорого та передбачуваного середовища для споживачів, інвесторів та бізнесменів з обох сторін.
На що саме Україна може сподіватися, створюючи глибоку та всебічну зону вільної торгівлі (ГВЗВТ):
Істотні економічні здобутки: передбачуване правове та інституційне середовище, зініційоване та посилене глибокою та всебічною зоною вільної торгівлі, істотно підвищить привабливість України як економічного партнера. Воно сприятиме налагодженню контактів між бізнесовими гравцями та спонукатиме до зростання закордонних та українських інвестицій, вкрай потрібних для реструктурування та модернізації української економіки. За оцінками незалежних консультантів «The prospects of Deep Free Trade between the European Union and Ukraine»,Centre for European Policy Studies, 2006), ГВЗВТ з ЄС може принести істотні переваги для України. Повне усунення торгівельних бар'єрів між ЄС та Україною, а також ефективніші ринки капіталу та ліпша якість інституцій в Україні можуть із часом подвоїти експорт з України до ЄС
Потужніше зовнішнє закріплення процесу реформ: Україна має у майбутньому продовжувати реформи на шляху до повноцінної ринкової економіки, для того, щоб забезпечити стійке економічне зростання та нові можливості для усіх економічних гравців. Реформи, про які йдеться в Угоді про асоціацію, зокрема в частині щодо створення ГВЗВТ, формуватимуть у цьому контексті відповідний план дій. Водночас ГВЗВТ створить прозорий сценарій для економічних операторів, які зможуть підготувати свої стратегії, ґрунтуючись на погодженому календарі нормативно-правового зближення з правовими рамками ЄС
Відкриття ринків – виклики, але й можливості: взаємне та поступове зняття бар’єрів у доступі до ринків, засноване на програмі створення ГВЗВТ, може бути викликом для певних галузей в Україні, якщо вони не використають можливі перехідні періоди для необхідної адаптації. Водночас лібералізація імпорту з боку України може надати її компаніям ліпший доступ до постачання ресурсів, товарів та обладнання, що потрібні для їхньої роботи, в такий спосіб сприяючи модернізації процесу виробництва. З точки зору експорту, українські виробники та експортери отримають вільний доступ до ринку ЄС, що об’єднує понад 500 мільйонів споживачів із високим рівнем доходів, - споживачів майже всіх товарів, які перебувають у торгівельних потоках між Україною та ЄС
Спонукання до інвестицій в Україну: аби повернутися на шлях до стабільного економічного зростання і міцно на ньому закріпитися, Україна має підвищити обсяги внутрішніх та закордонних інвестицій, що надасть їй змогу тісніше інтегруватися до міжнародних ринків та ланцюгів постачання, а також реструктурувати та модернізувати свою економіку. Однак без поступу у впровадженні інституційних реформ Україна може втратити шанс скористатися своїми вирішальними порівняльними перевагами. ГВЗВТ допоможе створити сприятливий бізнесовий клімат та привабити інвесторів. Вона здійснить це завдяки позитивному впливові на процес усунення чи спрощення надто ускладнених, непередбачуваних та часто неякісно виконуваних норм, що регулюють бізнесовий сектор
Переваги для українських споживачів: поступове усунення наявних митних тарифів та нормативно-правових бар’єрів підвищить розмаїття та якість продуктів та послуг, доступних для споживачів. Окрім цього, конкуренційний тиск, що його породжуватиме лібералізація доступу до ринків, спонукатиме до спеціалізації, в такий спосіб знижуючи вартість виробництва та стимулюючи інновації. Ліпша якість товарів покращує загальні стандарти життя. Як наслідок, ГВЗВТ принесе істотні переваги для добробуту громадян України (див. дослідження аналітичного центру CentreforEuropeanPolicyStudies, 2006)
Вплив на доходну частину державного бюджету: нині доходи від митних тарифів складають 4,4% державного бюджету України. Досвід свідчить, що короткострокова втрата через усунення митних тарифів, яке передбачене створенням ГВЗВТ, буде більше ніж компенсована за рахунок зростання нових доходів держави. Йдеться про доходи від непрямих податків, що їх сплачують компанії, які використовують нові ринкові можливості, та від загального імпульсу, що його отримає економіка. Бюджетні витрати на правові та інституційні реформи в ділянках, пов’язаних із торгівлею, нині користуються, чи користуватимуться, підтримкою з боку Європейського Союзу чи коштів міжнародних фінансових інституцій (МФІ). Загальний обсяг технічної допомоги Україні з боку ЄС протягом 2011-2013 років досягне близько 552 мільйонів євро
Переваги для всіх, що їх принесе зона вільної торгівлі: у 2009 році Україна була 24-м за величиною торгівельним партнером ЄС. Європейський Союз є для України, натомість, найбільшим торгівельним партнером (див. таблицю нижче). На ЄС припадає третина українського експорту, тимчасом як в Україну прямує тільки 1% усього експорту з ЄС. Ця асиметрія торгівельних відносин, а також той факт, що середній рівень тарифів у ЄС є нині вищим, ніж в Україні, означає, що після набуття чинності ГВЗВТ та завершення процесу лібералізації торгівлі Україна може очікувати на отримання істотних економічних переваг у середньостроковій та догостроковій перспективі. Україна може потребувати часу, приміром, для наближення до норм безпечності товарів та стандартів якості, поширених у ЄС. Однак, зрештою, швидкість правових та інституційних реформ у цій ділянці та паралельні зміни у виробничих галузях і визначатимуть те, коли саме українські економічні гравці зможуть здобути переваги, що їх пропонує ГВЗВТ. У рамках переговорного процесу Україна має цілковите право зазначити, скільки часу вона потребуватиме для здійснення цих та інших реформ. Запропонована угода про вільну торгівлю може йти настільки далеко, наскільки Україна сама цього прагне, та може бути адаптована до легітимних інтересів та стримувальних факторів України. Політична стабільність та стабільний і гармонійний розвиток української економіки мають велику важливість для ЄС. Саме тому ЄС запропонував українській владі цю Угоду про асоціацію, зокрема її частину щодо створення глибокої та всебічної зони вільної торгівлі – як інструмент, що забезпечує потужну підтримку внутрішнім реформам в Україні
Україна вільна укладати будь-які інші угоди про вільну торгівлю відповідно до своїх економічних пріоритетів. Однак, за логікою, ці угоди не мають загрожувати зобов’язанням, взятих в рамках створення ГВЗВТ. Треба належним чином взяти до уваги той факт, що Україні буде складно вести перемовини про зону вільної торгівлі з ЄС, якщо вона приєднуватиметься до митного союзу (МС) із іншими країнами, які не мають із ЄС лібералізованого торгівельного режиму і які застосовують спільний митний тариф до імпорту з країн, що не входять до цього митного союзу. Унаслідок цього, попри складність питань, пов’язаних із членством України в СОТ, які ще треба розв’язати, входження до такого митного союзу чинитиме вплив на привілейовані торгівельні відносини, що їх має вибудувати ГВЗВТ
Що ГВЗВТ додасть до нинішнього доступу товарів до ринку ЄС? Нині Україна користується перевагою односторонніх торгівельних поступок з боку ЄС за допомогою так званої Генеральної системи преференцій (ГСП). Порівняно з ГВЗВТ, ця система надає досить обмежені переваги. В рамках ГСП лише близько половини експортованих товарів користуються безтарифним доступом до ринку ЄС. На деякі товари, що мають особливу важливість для України (сталь, текстильні вироби та одяг, добрива) і досі діють тарифні мита, хоча й дещо знижені. Щойно Глибока та всебічна зона вільної торгівлі замінить Генеральну систему преференцій, тарифи буде усунено щодо майже всіх товарів; крім того, сторони знижуватимуть нормативно-правові перепони. Це буде головним поліпшенням порівняно з нинішнім режимом ГСП, що має односторонній та тимчасовий характер, а також недоступний для модифікації в рамках переговорного процесу
Україна приєдналася до СОТ, тож чому вона потребує ГВЗВТ з ЄС? 2008 року Україна приєдналися до великої родини з понад 150 країн світу, вступивши до Світової організації торгівлі (СОТ). Це означає, що Україна має обов’язок дотримуватися принципів та правил, які включені до угод в рамках СОТ. Україна погодилася знизити імпортні тарифи на товари та зменшити бар’єри на імпорт послуг, отримавши натомість недискримінаційний доступ до ринків держав-учасниць СОТ. ЄС, найбільший інтегрований ринок світу, є сусідом України та водночас її найбільшим торгівельним та економічним партнером. Ця ситуація спонукає до преференційних торгівельних стосунків, заснованих на амбіційному комплексі договірних норм, які мають бути включені до ГВЗВТ. Окрім цього, обидві сторони можуть погодитися на домовленості щодо інших питань, які не покриваються сферами дії норм СОТ (наприклад, щодо інвестицій чи нормативно-правового зближення), але важливі для зміцнення економічних відносин між ними. ЄС та Україна вирішили використати ГВЗВТ у ролі інструмента, що надає їм можливість збільшити здобутки від двосторонньої торгівлі та інвестиційних потоків, а також наблизити Україну до внутрішнього ринку ЄС.
Основні дати у торгівельних відносинах між Україною та ЄС
1993: ЄС, діючи в односторонньому порядку, поширює свою Генеральну систему преференцій (ГСП) на Україну.
1998: Непреференційна Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС) набуває чинності.
2007: Україна та ЄС розпочинають перемовини щодо заміни УПС на нову Угоду про асоціацію.
2008: Україна приєднується до Світової організації торгівлі (СОТ) та починає перемовини з ЄС щодо преференційної, глибокої та всебічної зони вільної торгівлі, як інтегральної частини Угоди про асоціацію.
4. Поточний стан переговорного процесу в рамках Робочої групи з питань створення зони вільної торгівлі
На сьогодні переговори між Україною та ЄС щодо створення зони вільної торгівлі відбуваються в межах окремої Робочої групи у рамках переговорного процесу з укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Офіційне відкриття переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом відбулось 18 лютого 2008 р. у м. Києві.
Положення щодо створення зони вільної торгівлі мають стати інтегрованою базовою частиною майбутньої Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Офіційні переговори відбуваються у рамках 3 блоків:
1) блоку з торгівлі товарами;
2) блоку щодо послуг, заснування компаній, інвестицій, руху капіталу та платежів;
3) блоку щодо правил торгівлі.
За такими 18 напрямками:
1. Тарифна пропозиція.
2. Торгівля товарами.
3. Технічні бар’єри в торгівлі.
4. Інструменти торговельного захисту.
5. Санітарні та фітосанітарні заходи.
6. Сприяння торгівлі та співробітництво в митній сфері.
7. Протидія шахрайству.
8. Правила походження товарів.
9. Торговельні відносини в енергетичній сфері.
10. Послуги, заснування компаній, інвестиції, рух капіталу та поточні платежі.
11. Права інтелектуальної власності.
12. Географічні зазначення.
13. Конкурентна політика: антимонопольні заходи.
14. Конкурентна політика: державна допомога.
15. Державні закупівлі.
16. Торгівля та сталий розвиток.
17. Транспарентність.
18. Врегулювання суперечок.
До основних принципів, що мають бути закладені в угоду про створення ЗВТ між Україною та ЄС, належать:
– побудова Угоди про ЗВТ на принципах СОТ. Основними принципами СОТ є захист національної промисловості через тарифи, зв’язування тарифів, забезпечення режиму найбільшого сприяння та національного режиму;
– отримання доступу до всіх переваг внутрішнього ринку ЄС (або істотного наближення до них);
– строковість. В угоді мають бути визначені точні рамки перехідних періодів, протягом яких відбудеться поступова лібералізація торговельних відносин, а також зафіксований конкретний час скасування усіх обмежень. Це сприятиме здійсненню активних дій протягом визначеного перехідного періоду;
– асиметрія, або відносна взаємність. Застосування в угоді принципу асиметрії або відносної взаємності є необхідним для забезпечення пом’якшення та нівелювання можливих негативних наслідків від лібералізації двосторонньої торгівлі. Відповідно до принципу асиметрії, країни з перехідними економіками мають можливість скористатися правом збереження більш жорстких торговельних бар’єрів у двосторонній торгівлі з відносно економічно розвиненими країнами та забезпечити поступову лібералізацію національних ринків із запровадженням достатніх перехідних періодів. Такий підхід відповідає існуючій практиці у рамках СОТ;
– мораторій на введення нових торговельних обмежень. Цей принцип гарантуватиме заборону на застосування торгових обмежень, які можуть запроваджуватися у рамках торговельного режиму однієї з країн-партнерів, не обумовлених угодою.
Наразі відбулось сімнадцять раундів офіційних переговорів, включаючи власне відкриття переговорного процесу:
2008 рік: 23 – 25 квітня в Брюсселі; 7 – 11 липня в Києві; 20 – 24 жовтня в Брюсселі;
2009 рік: 27 – 30 січня в Києві; 30 березня – 3 квітня в Брюсселі; 30 червня – 3 липня у Києві; 5 – 9 жовтня 2009 у Брюсселі; 07 – 11 грудня у Києві;
2010 рік: 1 – 5 березня у Брюсселі; 26 – 28 травня у Києві; 5 – 9 липня у Брюсселі; 4 – 8 жовтня у Києві; 6 – 10 грудня у Брюсселі;
2011 рік: 7 – 11 лютого у Києві; 4 – 8 квітня у Брюсселі; 20 – 24 червня 2011 року у Києві; 15 – 18 вересня у Брюсселі.
Наповнення майбутньої ЗВТ буде спрямовуватися на досягнення максимально глибокої економічної інтеграції, до якої будуть готові сторони, та не матиме аналогів з попередньої практики Євросоюзу.
Запровадження режиму вільної торгівлі відбуватиметься в рамках всеохоплюючої та поглибленої зони вільної торгівлі у форматі “ЗВТ+” з акцентом на регуляторному співробітництві.
Формат "ЗВТ+" передбачає, що скорочення та ліквідація торговельних обмежень у рамках режиму вільної торгівлі стосуються не тільки лібералізації виключно двосторонньої торгівлі товарами, а також обумовлені згодою сторін лібералізувати додатково такі сфери як торгівля послугами, режими прямих іноземних інвестицій та державні закупівлі.
Зважаючи на те, що невід’ємною частиною поглибленої ЗВТ буде приведення українського законодавства та практики у відповідність до норм та положень ЄС, особливого значення набуває положення щодо застосування міжнародних та Європейських стандартів та інструментів у відповідних сферах співпраці.
Стратегія переговорів базується на необхідності досягненні балансу інтересів. Основним принципом, яким керується Українська делегація на переговорах з Євросоюзом щодо створення зони вільної торгівлі, є максимальне забезпечення інтересів українського бізнесу з точки зору реальних перспектив доступу на ринки ЄС, а не власне фіналізація переговорного процесу до якоїсь конкретної дати. Тобто, ефективне просування переговорів, залежить, в першу чергу, від реальних перспектив доступу на ринки товарів, послуг, капіталу.
За результатами 17 раундів переговорів сторони досягли принципових домовленостей в таких сферах, як сприяння торгівлі та співробітництво в митній сфері, торгівля товарами, захист прав інтелектуальної власності, конкуренція: антимонопольне законодавство і концентрація та державна допомога. Попередньо завершено узгодження положень розділів "Транспарентність", "Адміністративне співробітництво в митній сфері", "Правила походження товарів", "Врегулювання суперечок", "Державні закупівлі", "Технічні бар’єри в торгівлі". Майже завершено обговорення за розділами "Інструменти торговельного захисту" та "Санітарні і фітосанітарні заходи".
Водночас, існує низка питань, що становлять сферу особливого інтересу переговорних команд та вимагають додаткової концентрації зусиль сторін. Зокрема, це тарифна лібералізація торгівлі товарами, торговельні аспекти енергетичного співробітництва, взаємний захист географічних зазначень, торгівля послугами.
Також, з метою прискорення переговорного процесу за взаємної згоди Сторін 16-17 травня та 11 – 12 липня 2011 року в м. Брюсселі, а також 27 – 28 липня 2011 року у м. Києві відбулись міжраундові робочі консультації, під час яких були обговорені найбільш принципові питання переговорного процесу між Україною та ЄС щодо створення зони вільної торгівлі, зокрема, доступ до ринку послуг, скасування експортних мит, доступ до ринку промислової продукції (легкові автомобілі та секонд-хенд), торговельні аспекти енергетичного співробітництва.
При цьому обидві Сторони налаштовані на пошук компромісних рішень та прагнуть досягнення остаточних домовленостей для підписання Угоди про асоціацію, включаючи положення про зону вільної торгівлі вже в цьому році. Поряд з цим, поступово проходитиме гармонізація національного законодавства та відбуватимуться необхідні інституційні зміни для підвищення конкурентоспроможності економіки України у рамках спільного економічного простору з ЄС.
На парламентських слуханнях "Про стан і перспективи розвитку економічних відносин з ЄС (зона вільної торгівлі) та Митним союзом", що відбулися у Верховній Раді України 11 травня 2011 р. Заступник міністра економіки Валерій П'ятницький зазначив, що угода про вільну торгівлю з Європейським Союзом, це, передусім, не зниження тарифів і будь-які інші речі, а серйозна регуляторна реформа. Сьогодні йде робота над формуванням, фактично, стратегії реформування або адаптації українського законодавства, інституційних змін, підвищення спроможності як урядових структур, так і бізнесу, виконувати умови майбутньої угоди про вільну торгівлю, і конкурувати разом з Європейським Союзом на єдиному ринку. За його словами, амбіції цієї угоди полягають у тому, щоб створити той економічний простір, де було б забезпечено вільний рух товарів, досить вільний рух послуг і певні свободи руху капіталу та певні свободи руху робочої сили в тих частинах, які безпосередньо стосуються переважно торгівлі послугами.
Він підкреслив, що, якщо говорити про те, як формуються позиції, якими ті або інші елементи на переговорах визначають українську позицію, то це в першу чергу виходить з того, що ми є членами Світової організації торгівлі. "Позиція є концентрацією інтересів різних сфер бізнесу, тому що з самого початку, коли почалися переговори і позиція формувалася, було зібрано всі пропозиції від бізнесових структур і всіх зацікавлених інституцій, асоціацій, неурядових організацій, на основі цього була сформована пропозиція і сьогодні ця робота триває. Вона триває в оперативному режимі, який дозволяє до кожного раунду переговорів робити ті або інші погодження як з бізнесом, так і уточнювати нашу позицію".
20 жовтня 2011 р. Україна і ЄС оголосили про завершення переговорів щодо глибокої та всебічної зони вільної торгівлі.
Версія для друку
Написати листа
|